Реальні історії успішного поєднання роботи і відпочинку

ОАЕ

Одесит Сергій Попов уже два роки працює барменом на океанських лайнерах американської круїзної компанії Celebrity Cruises. За час роботи він встиг побувати у США, на Гаваях, в Карибському басейні, Мексиці, Колумбії, Панамі і на Кайманових островах.

«Це тільки те, що можу відразу згадати. А так перераховувати довго доведеться: Європа, острови Фіджі і Вануату, Нова Зеландія, Каледонія, Австралія. Навіть по Азії поїздив», – хвалиться Попов.

Одесит у захваті від своєї роботи. Готувати коктейлі для нього не дуже складна праця – зате яка можливість побачити інші країни, сходячи на берег.
Так само, як і Попов, сотні українців щорічно вирушають за кордон новим методом – світ подивитися і при цьому підзаробити. Для такого способу подорожей й інфляція не перешкода.

За даними аналітиків ринку, понад 70 тис. українських моряків і приблизно стільки ж членів екіпажу ходять на суднах під іноземними прапорами. Танцюристи зі слов’янською зовнішністю вельми цінуються в Китаї. Так, у нічних клубах, на зйомках музичних кліпів і в танцювальних шоу КНР танцює близько 50 тис. наших співвітчизників.

Однак потрапити в число щасливчиків, які поєднують відпочинок і роботу, щоб мандрувати по світу, непросто. Набір персоналу здійснюється тільки виходячи із замовлень іноземних компаній, а вигідного контракту можна прочекати до трьох місяців.

Артем Шевченко, менеджер з добору персоналу крюїнгової компанії World of Seamen Group, в останні весняні дні працював не покладаючи рук.

«Люди до літа починають звертатися частіше, – зазначає він. – На місяць у рейс ідуть 20-30 осіб. А ось чекати свого часу залишаються в кілька разів більше. У нас вже утворилася черга. Усіх, на жаль, працевлаштувати просто неможливо». Охочих працювати на лайнерах приваблює не тільки висока зарплата – від $ 700 і вище.

«Всьому виною пристрасть до подорожей, – каже Попов. – Не можу на місці всидіти довгий час. А тут ще й грошей заробити можна під час відпустки. Тому я вирішив, так би мовити, поєднати приємне з корисним».

Зазвичай Попов іде в море на шість-вісім місяців – саме стільки триває контракт із судновласником. Увесь цей термін на борту комфортного круїзного лайнера для Попова – суцільне свято.

«Можна відчувати себе як вдома, є всі умови для життя, включаючи спортзал, бібліотеку та ігрові кімнати», – розповідає він.

І хоча у персоналу лише один повноцінний вихідний у круїз, який триває в середньому два тижні, але в дні відвідування портів завжди є вільний час, щоб зійти на берег.

«Відвідати місцеві заклади, піти по магазинах, скупатися на пляжі або поїхати на екскурсію», – розповідає Попов.

Поєднуючи працю і відпочинок, українці мандрують не тільки по морю, а й по суші. Сценаристу за освітою, киянці Лесі Карпенко не припала до душі сидяча робота з написання сюжетів. А ще вона відчула нестачу життєвого досвіду і вражень для такої праці.

«Я завжди мріяла пожити в різних країнах, – додає Карпенко. – Саме так починаю відчувати себе щасливою, наповненою і сильною. Потрапляючи абсолютно в іншу реальність, розкриваєш у собі потенціал, про який і не підозрювала».

Майже чотири місяці Карпенко працює фахівцем з маркетингу в молодій туристичній компанії Atmosphere Travel, чия команда включає лише три особи, вважаючи гендиректора.

Карпенко доводиться займатися всім відразу – починаючи з дрібних рутинних справ і закінчуючи створенням промороликів. Однак робити це легко, якщо живеш у розкішній столиці Об’єднаних Арабських Еміратів біля самого берега моря.

«Вечорами можна бігати по набережній, але от на пляж потрапляю тільки раз на тиждень. До того ж ближче до літа тут стає занадто спекотно», – каже вона.

До ОАЕ Карпенко п’ять місяців жила і працювала в Єгипті – з цього і почалася її пристрасть до зміни місць. Тепер у вільний від роботи час українка відкриває для себе нову країну, одночасно набираючи матеріал для майбутніх екскурсій своєї компанії.

А декого зі співвітчизників нова робота за кордоном знаходить під час відпустки. Так, київський кінорежисер Єгор Кулагін, втікши разом з друзями від української зими в глухе село індійського Гоа, і не підозрював, що стане там справжньою зіркою Боллівуду.

«Присутність білого в індійському кіно вважається дуже престижною, – розповідає він. – Тому на Гоа купа російськомовних кастинг-менеджерів, які допомагають індійцям знайти білих, готових знятися у фільмі. Нерідко вибирати доводиться серед туристів».

Приятель Кулагіна заради жарту зареєстрував його і себе на спеціальному сайті, вислав фото, і незабаром їм надійшло запрошення на зйомки в Кочі (місто у штаті Керала). Кулагін і партнери, як і більшість хлопців слов’янської зовнішності, були відібрані на ролі російських мафіозі.

«Нас поселили в крутому готелі, годували тричі на день цілий тиждень. Ми знімалися у фільмі Гангстер з місцевим «суперстаром» Мамуті. Було весело і трохи дивно. Грали російських бандитів, які намагаються захопити владу на Гоа», – з усмішкою згадує українець.

За його словами, новоспеченим російським бандитам з України після зйомок заплатили досить високий за місцевими мірками гонорар – по $300 на брата. Цих грошей мандрівникам вистачило на два тижні, щоб поїздити по Індії з півдня на північ – до кордону з Непалом.

Під час роботи на чужині українцям доводиться повністю пристосовуватися до нового менталітету і умов життя. Однак Арабські Емірати, за словами Карпенко, країна набагато більш відкрита і лояльна, ніж про неї звикли думати. Тут вільно спілкуються люди різних традицій і релігій, жінкам іншої релігії не кажуть, як себе вести й у що одягатися. Єдине, чого вимагає місцева влада, – це повага до закону.

«Перше, що мене вразило в Абу-Дабі, – це кількість парків і водойм, – розповідає українка. – Навіть у підземних переходах ростуть дерева і б’ють фонтани. Ніби як живеш у пустелі, а на пустелю зовсім не схоже. Те, як вони змогли облаштувати міста, викликає повагу, тут все зроблено для людей і їхнього комфорту».

Однак житло в ОАЕ шалено дороге: невелика кімната в загальній квартирі коштує в середньому $800. Приїжджі філіппінці та індійці ділять таку кімнату на чотири-п’ять осіб, українці можуть дозволити собі трохи більший комфорт.

«Знімати тут окрему квартиру мені поки що не по кишені, хоча зарплата у мене тут разів у сім більше, ніж була вдома. Але мені пощастило – я живу з подругою прямо біля набережної», – каже Карпенко.

Стиль життя в Абу-Дабі відрізняється від київського – незважаючи на високі ціни, створюється враження доступності товарів і послуг. Громадський транспорт не користується популярністю –переважно тут усі їздять на таксі і своїх автомобілях.

«Їжа ресторанна, мало хто готує вдома, – продовжує Карпенко. – Не скажу, що мені це не подобається: я не фанат побуту. А ось мати серйозні заощадження в ОАЕ вийде тільки за дійсно високої зарплати. Адже життя побудоване тут так – скільки заробляєш, стільки й витрачаєш».

Влаштуватися на роботу в теплих країнах – мрія багатьох співвітчизників. Проте самостійно вийти на закордонного роботодавця, перебуваючи в Україні, практично неможливо, зазначають експерти. Пошуком, співбесідою та наймом персоналу займаються українські крюїнгові компанії та hr-агентства. Як правило, кожне з них працює тільки в одному напрямку. Одні набирають обслуговуючий персонал, інші займаються пошуком круп’є, треті – артистів.

Шукаю роботу на круїзному лайнері. Офіціант, стаж роботи шість років, Пара танцюристів з Миколаєва влаштується на роботу в круїз, А чи є на рейсі місце для відеооператора? Дует саксофоністів. Досвід роботи 4 роки – такими оголошеннями рясніє сторінка однією з крюїнгових компаній у соцмережі.

Якщо співбесіда в Україні або по скайпу з роботодавцем відбулася успішно, агентство бере на себе оформлення робочої візи й оплачує авіапереліт кандидата до місця роботи. За послуги рекрутингові контори беруть у середньому 1.200 грн з кандидата, а то й зовсім надають їх безкоштовно WofSG.

«Тому і черги у нас великі цілий рік, – розповідає Шевченко. – На співбесіді більшість називають основною метою влаштування на роботу подивитися світ. Однак я б не радив так говорити. Тому що роботодавцю насамперед потрібен працівник. А мандрівники – це не те, що ми шукаємо».

Той факт, що головне в таких вояжах все-таки не відпочинок, а робота, підтверджує і Карпенко: «Туризм – стресова і непередбачувана сфера, тому вільного часу не так уже й багато».

Джерело: ПРАВДА УКРАЇНИ


1&1

leave a comment